— спільнота блогів про культуру
Архів
Автор
Теґи автора
1880, Амулет Паскаля, аудіокниги, бажання, Все, що я хотіла сьогодні, конфліктологія, молитва, натуралізм, Наш формат, оповідач, Панас Мирний, правда, психологізм, Роздобудько Ірен, українська література ХІХ ст., Фоліо, Хіба ревуть воли, як ясла повні..., Іван Білик, Ірен Роздобудько, історія
ВсіКоментарі
цікаві думки, і чого ця стаття не трапилася мені раніше, тільки в школі прийшли цей твір:)
Так, скоріш за все, і є. Можливо, щоправда, що зразком для Панаса Мирного були не безпосередньо твори Еміля Золя, а його польских наслідувачів. Натуралізм - один з панівних напрямів польської літератури 60 років ХІХ століття.
Стосовно Чіпки й Галі в протиставленні Грицькові й Христі, то цілком можливо, що Панасові Мирному йшлося не просто про те, щоб показати нежиттєздатність Чіпки з Галею, а й про те, що такі, як Грицько виживають не тільки за рахунок праці своєї, а й за рахунок таких, як Чіпка. Грицько ж узяв у Чіпки хліб задармо? Взяв і сприйняв це так, як має бути. Заради громадського інтересу інколи треба йти на щось таке, за що потім можуть й гарячих всипати, так от такі, як Грицько, завжди відсидяться, тоді як Чіпка цілком закономірно попаде "під роздачу". Мені навіть спало на думку, що Грицько, якби дожив би до радянської влади, не погребував би продрозвьорсткою чи "наколективізованим" добром.
ну от. я давно підозрювала, що Панас Мирний - це наш внутрішній Еміль Золя.
Я теж зацікавилася сумною долею Галі і дійшла такого ж висновку.Спостереження і справді цікаве,і влучно сказане.Правду кажучи,це навіть смішно.Такий знаменитий твір майже ніхто,все ж таки,не читає повністю.Особисто я також не дочитала його до кінця;кінець дізналась у хрестоматії.
ой, ще зі школи обожнювала цей твір, ще тоді прочитала його повністю й одразу=))
пам"ятаю, що ще тоді теж питала себе, чому Галя вчинила самогубство і лише в 11 класі прийшла до такого самого висновку - про неможливість існування такого роду. Водночас ставився як своєрідний антипод друг Чіпки Грицько, а до галі - Христя. Поставлені ні в чому не кращі умови, вони все ж змогли створити досить стійку родину.
Десь за місяць будемо проходити Мирного на семінарах. Дійсно цікаво, до якої ж думки його твір наверне зараз=)
Цікаві спостереження! І справді, у класичних творах, якщо менше зважати на декорації, можна знайти багато актуального.
Хоча, можливо, це буде не академічно, але насолода від тексту зумовлена не тільки (і для мене не стільки) його складністю, скільки добротним жанровим і стилістичним "бекграундом". Мені здалося, що в "Амулеті Паскаля" з жанрами і стилістикою є певний безлад, і він є на заваді і легкості читання, і насолоді.
Стосовно переказування сюжету. Видно, кожен критик "повернутий" на чомусь одному. Я так про себе думаю, що я "повернутий" на питаннях композиції, в яку входить і сюжет. Мені завжди здавалося, що я пишу про сюжет саме як про елемент композиції, я ніколи не ставив перед собою завдання переказати сюжет. Чесно кажучи, із докором у переказуванні сюжету я стикаюся вперше, я тепер в замішанні: як аналізувати композицію, не згадуючи сюжетних подій?
З ангажованістю в останньому абзаці теж для мене ситуація не очевидна. Ірен Роздобудько й справді веде свою героїню шляхом бажань і підводить її до моменту, коли вона починає молитися. Чи ж не можу я висловити думку, що молитва в неї не виходить - саме з-за нових бажань?
по-перше, дякую авторові рецензії:) вона має для мене цілком прагматичну користь: я тепер точно знаю, що хочу придбати "Амулет Паскаля", і не маю анінайменшого бажання читати "Все, що я хотіла...":)
кілька критичних зауваг. може, я надто "масовий читач", але мені завжди дуже шкода, коли в рецензії розкрито сюжет. яким би твір не був стилістично й формально складним, якщо сюжет є -- я хочу його мати у розвитку!!! кінець-кінцем, автор його для мене вибував, то хіба варто рецензентові псувати його працю?..
друга -- щодо оцінки тексту з власних морально-етичних позицій (йдеться про останній абзац). звичайно, мало хто для себе може від цього абстрагуватись. та й, загалом, не до кінця переконана, що варто. але від критика волію меншої ангажованості.
і... хіба "насолода від тексту" не зумовлена саме складністю тексту, а легкістю читання -- задоволення;)?
дизайн:
tux
розробка та підтримка:
Передрук для інтернет-видань дозволений за умови гіперпосилання на «Сумно?» та із зазначенням імені автора, а для друкованих видань - за наявності згоди автора. Всі публікації охороняються авторським правом. Редакція може не поділяти думки автора.
Арт-матеріали Сумно?: кнопки-банери, логотипи для друку. Розмістити рекламу.
Раніше я цю статтю просто ще не написав:)
Я давно знав, що твір не такий простий і вартий прочитання, так би мовити, за дужками шкільної програми. Але якось все не вистачало часу, і тільки коли "Хіба ревуть..." випустили аудіокнигою, зміг зробити це. Аудіоформат - це справді сила!